Чи означає таке рішення, що у справі Івана Дем’янюка поставлено крапку? Навряд чи. Бо розправа над Іваном Дем’янюком — спланована акція, сфабрикована дія світового організованого жидівства, щоб привернути увагу мас-медіа і пізніше вимагати від України реституції (повернення) жидівської власності.

Також слід зауважити, що після того, як Івана Дем’янюка виправдав ізраїльський суд і доказів проти українця не знайшов навіть «Моссад», сіоністи вдалися до послуг німецької влади, теперішнє керівництво якої є проросійським і навіть пов’язане з російськими спецслужбами.

А українським журналістам, які так запопадливо на догоду Москві, Берліну та Тель-Авіву називають Івана Дем’янюка есесівцем і злочинцем, хотілося б порадити замислитись над такими питаннями.

Чому жиди не мають ніяких претензій до комуністів? Чи не через те, що більшість у керівництві більшовицької партії складали жиди?

Чи будуть відповідати перед українським судом жиди-енкаведисти, які знищили десятки тисяч українців, які досі хизуються орденами на парадах та отримують непомірно високі пенсії?

Чи така запопадливість перед світовим жидівством не є диверсією проти України?

Зрештою, уже пожинаємо плоди такої журналістської діяльності.

Нещодавно в місцевих новинах виступила вчителька ліцею № 2 м.Рівне, яка стурбована тим, що учні нічого не знають про розстріли євреїв у Сосонках. І чомусь зовсім не згадала про десятки тисяч українців, вивезених у Сибір, тисячі закатованих, розстріляних, розтерзаних, зґвалтованих енкаведистами, серед яких було дуже багато жидів. Чи знають учні про розстріли української інтелігенції в урочищі Видумка? Навряд. І чи не цим треба перейматися вчительці українського ліцею?

До речі, українці, і українська влада зокрема, не лише висловили загиблим жидам співчуття, а й меморіали їм побудували. А чи хоч одна єврейська організація поспівчувала загиблим українцям?

То може, досить жити чужим розумом і підспівувати сіоністам, а всім миром стати на захист нашого земляка Івана Дем’янюка. Як і належить правдивим українцям.